Проект з фізики - "Винаходи та винахідники"

Борис  Павлович Грабовський (08.06.1901 – 13.01.1996) – учений – винахідник, конструктор першої у світі установки електронного телебачення. Народився в м.Тобольську (Росія), син відомого українського поета Павла Грабовського. Грабовський винайшов і запатентував (патент № 5592) перший у світі апарат "телефон" (1927) – прообраз нинішнього телевізора, у якому використовував пучки електронів для передачі та прийому зображень.

   Перша публічна демонстрація передачі зображення на відстань відбулася 26 липня 1928 р. на дослідній станції Середньоазіатського округу зв'язку  в присутності державної комісії. На маленькому екранчику присутні побачили зображення людини, яка знімає та вдягає кашкет. Тоді вперше в світі було передано електронним способом рухоме зображення на відстані 20 кроків.

Для другого випробування (4 серпня 1928 р.) у центрі Ташкента виготовили 18-метрову телевежу; на екрані приймача діаметром 12 см було видно обличчя перехожих, рухомий трамвай. Цю подію зафіксували кінооператори. (До речі, емігрант із Росії В.К.Зворикін, який працював у США і якого часто називають винахідником електронної системи телебачення, лише у 1929 р. виготовив кінескоп, а в 1931 р. – електроно-променеву трубку.) Міжнародна комісія, створена за ініціативою ЮНЕСКО, визнала пріоритет Б.Грабовського у винайденні електронного телебачення.

   Б.Грабовський має 50 заявочних свідоцтв, 12 патентів і авторських свідоцтв, серед його винаходів:  катодний осцилятор, зябра для дихання людини у воді, окуляри для сліпих, вакуумний пристрій для плавання та зварювання тугоплавких металів, катодний комутатор.

Патон Євген Оскарович (05.03.1870 – 12.08.1953) – видатний український учений у галузі електрозварювання та мостобудування, академік АН УРСР (1929). Народився в Ніцці (Франція), у сімї російського консула. 1894 року закінчив Дрезденський політехнічний інститут,  а 1896 р. – Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення. Протягом 1898 – 1905 рр. викладав у Московському інженерному училищі шляхів сполучення. Протягом 1905 – 1938 рр. працював у Київському політехнічному інституті. Протягом 1921 – 1931 рр. очолював Київську мостовипробувальну станцію. 1931 року створив інститут електрозварювання АН УРСР, який очолював до кінця свого життя.

   Основні праці Євгена Оскаровича стосуються проблем автоматизації зварювальних процесів, раціоналізації зварних конструкцій, міцності зварних з'єднань, проблема мостобудування. Він – автор першої у світовій літературі монографії з питань зварювання під флюсом, а також багатьох посібників із мостобудування. 1953 року в Києві було відкрито суцільнозварний міст через р. Дніпро, який носить тепер його ім'я.

   Заснував велику наукову школу в галузі електрозварювання та мостобудування.

   Заслужений діяч науки Української РСР (1940), Герой Соціалістичної Праці (1943). Лауреат Державної премії СРСР (1941). Президія НАН України заснувала премію Є.О.Патона. Його ім'я присвоєно  Інституту електрозварювання НАН України.

Мікрохвильова піч

Спенсер винайшов принцип роботи мікрохвильової печі зовсім випадково. Якось, працюючи біля радарної установки в лабораторії, учений помітив, що плитка шоколаду в його кишені почала танути. Коли для перевірки своєї гіпотези П.Спенсер підніс до радара кукурудзяні зерна й отримав із них поп-корн, то зрозумів , що електромагнітні хвилі мають на молекулярному рівні той самий ефект, що й підігрівання на вогні. Перша піч, яка працювала за цим принципом, виглядала справжнім монстром: заввишки більше від людського зросту, важила 350 кг. Зрозуміло, що таку піч купували не дуже охоче. Та й гутувала вона не надто добре. Минуло кілька десятиліть, доки П.Спенсер "навчив" свою піч добре готувати й зменшив її наскільки, щоб вона могла поміститися на будь-якій кухні.

Холодильник

   З давніх-давен їжу зберігали в підземеллях , ямах, погребах. У печерах, де горіло первісне вогнище, теж уміли використовувати холод. У Давньому Римі продукти зберігали в ящиках із битим льодом.

   У Київській Русі ще в VІ ст. біля великих кухонь робили льодники, обкладені деревом. У XVІІ ст. це були глибокі криниці, викладені цеглою. Узимку круги звирали із замерзлих річок та озер, перекладали соломою. У таких умовах лід зберігався близько 2 років. Льодник був прадіду сем холодильника. А його батьком вважається кухонна шафа з відділенням  для льоду й тирси, котра не дозволяла льоду відразу розтанути. Але для цієї шафи лід потрібен цілий рік. Тож 1834 р. народилася перша машина для льоду. Її винайшов англієць ДжейкобПаркінс. А 1887 р. француз Джон Леслі сконструював перший домашній холодильник, що був величезним, дуже гуркотів і весь час "вимагав", підживлювали дровами, вугіллям, спиртом чи газом.

   Та несподівано холодильнику пощастило: 1893 р. американець Е.Томсон  поставив на нього електричний двигун. Відтоді мороз у шафі почуває себе чудово, щодня пригощаючи нас чимось смачненьким.

Пилосос

   Перший крок у цьому напрямку зробив містер Бісель з американського штату Мічиган, який тримав свою крамницю порцелянових виробів. Солома, у яку загортали товар, викликала в хазяїна  крамниці алергію, і він винайшов щітку зі змінними насадками, що збирали сміття в спеціальний мішок.

   Другий крок зробив Губерт Сесиль Бут. Він відвідав рекламну виставку, на якій демонстрували прилад, що здував пил із предметів у спеціальний контейнер. Г.С.Бут помітив, що більшість пилу пролітала поруч із контейнером, і вирішив, що пил краще не здувати, а всмоктувати. У серпні 1901 р. Г.С.Бут запатентував цей винахід і заснував прибиральну компанію. Його "пилосос" був завбільшки вантажний автомобіль і працював на бензиновому двигуні.

   Останній крок зробив Вільям  Гувер, який 1913 р. у США налагодив виробництво пилососів на основі електричного вентилятора.

Авторучка

   У XVІІІст. англійці підрахували, що в їхній країні щороку витрачається від 20 до 30 мільйонів гусячих пер. Мабуть, турбуючись про крила бідного свійського птаха, один бірмінгейський винахідник вирішив винайти сталеве перо, яке почали широко застосовувати в судових канцеляріях.

   Однак із використанням такого пера збільшилась кількість плям на документах. Тому 1809 р. інший англійський винахідник – Фердинант Фолш – запатентував пристрій, що пізніше отримав назву "пір'яна авторучка". Вона являла собою дерев'яну циліндричну чорнильницю з поршнем, котрий рухався туго й часто виливав на папір усю порцію чорнила.

    Нарешті, 1884 р. нью–йоркський страховий агент Л.Ватерман, удосконаливши ручку Ф.Фолша, винайшов авторучку, якою ми користуємося дотепер. Він досягнув планового руху поршня й з'єднав циліндр-чорнильницю з пером тонкою трубочкою з нарізами, що припускали мінімальні дози чорнила.

   1890 року США вже налічувалося 58 фірм, що випускали авторучки. В одній із таких фірм працював умілий майстер Джон Паркер. Невдовзі він відкрив власну фірму й почав випускати декілька моделей авторучок, висока якість яких одразу ж привернула до себе увагу.

   Дж. Паркер застосував для пер м'яку леговану сталь із позолотою. Саме він почав виготовляти корпуси авторучок із різних видів пластмас . А головне, запропонував вузеньку трубочку під перо. що усунула проблему накопичення чорнильних крапель, а отже, появу плям.

   Тому паркерівські ручки дістали назву "вічне перо". Завдяки своїй якості й практичності, ручки фірми "Паркер" донині належать до престижних і дорогих речей.