Методи та прийоми створення ситуації успіху як напрямок соціалізації особистості

Підготувала- Ліщук Ольга Григорівна

Сучасний світ потребує виховання соціалізованої особистості, щоб після закінчення школи вона мала певний багаж знань, умінь та якостей. Але щоб виховати компетентну особистість, учитель також повинен розвиватися та зростати разом із учнями.

Якість освіти неможлива без якості викладання.

Сучасність потребує реалізації нових освітніх парадигм, метою яких є формування особистості як суб’єкта діяльності, здатного до адаптації, розвитку в нових соціально – економічних умовах. Така спрямованість освіти буде створювати необхідні умови для продуктивної соціалізації школярів, їхнього успішного професійного і життєвого самовизначення.

Стає помітнішою проблема у просторі взаємодії «учитель – учень»: з професійних умінь учителя активно витісняються вміння бути вихователем. Якщо в особі вчителя поєднується і вихователь, і психолог, то результат удвічі позитивний. Можливість професійного самовизначення може бути реалізована лише самою людиною, але для цього необхідно виробити вміння самоорганізації, самостійно розвинути основні елементи свідомості – критичність, рефлексію, автономність,мотивування, які само організують волю і творчий потенціал , що є в кожної людини, але не завжди задіяні.

Сьогодення ставить перед учителями все нові, більш складні завдання, для виконання яких необхідне освоєння ними нових технологій, підвищення рівня теоретичної підготовки творчої активності. Внаслідок цієї неперервної взаємодії підвищується професійний рівень педагогів  і розвивається сама школа.

Для ефективної професійної діяльності людина повинна не лише добре володіти професійними навичками, а й бути досить розвиненою в культурному, моральному, психологічному розумінні, повинна повною мірою відчувати себе повноцінною особистістю. Основним зі шляхів досягнення такого самовідчуття  є неперервна систематична освіта.

У ситуації модернізації освіти, постійно мінливих умов роботи і зростаючих вимог до результатів навчання  випускників неперервна освіта має стати усвідомленою необхідністю кожного вчителя, адміністратора, всього педагогічного колективу.

Основні цілі неперервної освіти педагогів можна звести до задоволення потреб особистості, освіти, економіки, суспільства:

• • особистості – у самовдосконаленні;
  • освіти – в сучасному педагогові, здатному підготувати конкурентоспроможного та успішного учня, який показує високі результати навчання;
  • економіки – в підготовці компетентного, ефективного працівника;
  • суспільства – у формуванні соціально активної особистості, що швидко адаптується до реалій життя.

Кінцевою метою неперервної освіти вчителя є формування власної особистості, активної, компетентної та ефективної, яка бере активну участь в особистому, професійному, економічному та соціальному житті.

Традиційна система підвищення кваліфікації працівників освіти передбачає проходження курсів підвищення кваліфікації один раз на п’ять років. Для сучасних умов - це занадто великий проміжок часу, за який в освіті може з’явитися ціла низка нових концепцій, проектів, тенденцій, необхідних для реалізації в освітній установі, які вимагають відповідної підтримки педагогічних кадрів. Тому одним із засобів реалізації неперервної освіти педагогів є внутрішньо шкільне педагогічне навчання, а саме – створення у школі своєрідного внутрішнього інституту. Як показує досвід, розвиток педагогічного колективу за допомогою внутрішньошкільного навчання – найважливіший чинник успішної діяльності організації, тому, що системна реалізація внутрішньошкільного педагогічного навчання  забезпечує своєчасне освоєння нових технологій і технічних засобів навчання, вирішення власних професійних і особистісних проблем, створення сприятливого психологічного мікроклімату в педагогічному колективі та в організації загалом.

Приклади внутрішньошкільних педагогічних навчань, організованих за допомогою різних методів:

майстер -класи

семінари,

 конференції,

практикуми,

тренінгові заняття,

круглі столи,

творчі майстерні,

засідання,

педради.

Але однією з функцій навчального закладу є високоякісне проведення уроків учителями.

З чітко спланованого та проведеного уроку починається розвиток загальної системи освіти. З уроку першого вересня розпочинається навчальний рік. Щодня з уроку починаються процеси навчання, виховання, розвитку та становлення компетентної особистості учня.  За статистикою, урок займає  98% усього навчального часу.

Урок, як зазначав Василь Сухомлинський, - «це дзеркало педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його кругозору, ерудиції».

У сучасній дидактиці є різні класифікації уроків: за способами їх проведення; за загально - педагогічною метою організації занять, залежно від дидактичної мети.

·        За способами проведення: урок – лекція, кіноурок, урок – бесіда, урок – практичне заняття, урок – екскурсія, урок – КВК тощо.

·        Залежно від дидактичної мети: комбінований, урок засвоєння нових знань; урок формування вмінь і навичок; урок застосування знань, умінь і навичок; урок узагальнення та систематизації знань; урок перевірки, оцінювання, корекції знань.

·        За загально педагогічною метою організації занять: урок вивчення нового матеріалу; урок удосконалення знань, умінь і навичок; урок контролю та корекції знань, умінь і навичок.

Відомо, що тип уроку визначає особливості його структури, тобто наявність, послідовність і взаємозв’язок усіх елементів. Одні уроки охоплюють усі елементи структури , інші – лише деякі.

Наприклад, урок засвоєння нових знань.

Засвоєння знань передбачає їх сприймання, усвідомлення, осмислення внутрішніх зв’язків і залежностей у предметах та явищах, запам’ятовування, узагальнення й систематизацію. Успішність засвоєння знань залежить від мети та мотивації.

Враховуючи це, в уроці такого типу можна виокремити такі етапи:

·                        Перевірка домашнього завдання;

·                        Актуалізація та корекція опорних знань;

·                        Повідомлення учням теми, мети й завдання уроку;

·                        Мотивація навчання;

·                        Сприймання й усвідомлення учнями матеріалу;

·                        Осмислення зв’язків і залежностей між його елементами;

·                        Узагальнення та систематизація знань, отриманих на уроці; повідомлення домашнього завдання.

Урок – це жива, рухлива система, що постійно змінюється й удосконалюється. Насправді його величність традиційний урок залишається основою, на яку нанизуються всілякі нові педагогічні технології, форми, методи роботи: рольові ситуації, ігри, робота в парах, тести, мозковий штурм тощо. Змінюючи порядок проведення уроку навіть трохи, ми отримуємо різні типи звичайного уроку.

Отже нетрадиційний урок – це розвиток, рух структури традиційного уроку. Якщо хоча б один елемент традиційного уроку буде реалізовано нетрадиційним способом, то вже такий урок певною мірою можна назвати нетрадиційним або традиційним із нетрадиційним виконанням одного з елементів. Адже нетрадиційний урок фактично розпочинається з моменту його підготовки. Власне, сам урок – це його завершальний акорд.

Щоб домагатися від учнів глибокого захоплення предметом, учителеві потрібно привчати їх з перших днів його вивчення ставити щодо природи, оточення, себе різноманітні, часом досить дивні запитання, прагнути самостійно, по – своєму пояснити різноманітні явища або події, будувати моделі, оцінювати ситуацію, ознайомлюватися з найновішими досягненнями науки, учитися самостійно вирішувати життєві ситуації і практичні завдання, висловлювати власну думку, сумніватися, аргументовано диспутувати з товаришами на наукові, художньо – мистецькі теми, прагнути знаходити справжні причини,тобто домагатися, щоб учень постійно думав про улюблений навчальний предмет, був занурений у його проблеми, перебував в особливому стані – стані захоплення улюбленим предметом чи видом діяльності. Саме цьому надзвичайно сильно допомагає вчасна й авторитетна порада вчителя.

В основу педагогічної діяльності вчителя в роботі з обдарованими дітьми на уроці має бути покладена диференціація та індивідуалізація навчання.

Підготовка молоді до професійної діяльності, самореалізація особистості – одна з найголовніших проблем в освіті. Підготовка учнів до вибору профілю навчання – це фактично перший важливий етап у виборі професії. Адже профільне навчання - це особливий вид диференціації й індивідуалізації навчання, форма організації навчальної діяльності старшокласників, у якій ураховуються їхні інтереси, здібності, створюються умови для максимального розвитку учнів відповідно до пізнавальних та професійних намірів.

Завдання психолога і педагогічного колективу – пошук ефективної моделі психолого – педагогічного супроводу навчально – виховного процесу. У процесі особистісного розвитку школяра виникає необхідність у наданні повноцінної психологічної допомоги у виявленні інтересів і можливостей для прийняття оптимального рішення в різних життєвих ситуаціях, зокрема під час адаптації в 5, 8 класах та прийняття важливого рішення в 11 – у класі.

Основна мета профільного навчання – надати школярам можливість поглибленого вивчення тих предметів, які їх більше захоплюють і будуть необхідні для реалізації подальших життєвих планів.

Відповідно  до Концепції профільного навчання у старшій школі важливу роль в організації допрофільної підготовки та профільного навчання відіграє психологічний супровід цього процесу. Психологічне забезпечення профільного навчання - це раннє виявлення і розвиток здібностей, схильностей і потреб учнів, формування стійкої мотивації до навчання, сприяння свідомому вибору учнями галузі майбутньої професійної діяльності.

Талант не існує сам по собі, без конкретної діяльності людини. Його формування й розвиток здійснюється в процесі навчання й виховання .

Талант – це зусилля дитини, навчального закладу (учителів), сім’ї (батьків). Пошук готових талантів – це не вирішення проблеми.  Проблема полягає в тому, щоб виховувати, зрощувати талановитих учнів, розвивати вроджені задатки, і це потрібно робити в кожній школі чи навчально – виховному закладі. Варто пам’ятати, що талановитість визначає, скеровує підхід до вирішення навчально – наукової чи творчої проблеми, а наполегливість у праці забезпечує остаточне її вирішення.

Педагогічна практика емпірично віднайшла і підтвердила доцільність використання для цього:

·                        Різноманітних завдань з розв’язання і складання так званих творчих завдань;

·                        Проведення практичних робіт творчого і дослідницького характеру, спостережень;

·                        Виконання науково насичених практикумів;

·                        Проведення учнями теоретичних і експериментальних досліджень;

·                        Написання творів із предмета;

·                        Складання коротких оповідань;

·                        Пропозиції різноманітних проектів ,конструкцій;

·                        Створення експозицій, композицій, ескізів, малюнків тощо.

Створення умов для вияву творчих здібностей учня -  основна запорука розвитку обдарованості : учитель повинен забезпечити залучення учня до такої навчально – пошукової діяльності і де б панувала атмосфера ініціативи, змагання, дискусії тощо. При цьому надзвичайно велику увагу слід приділити формуванню й розвитку позитивних рис характеру: цілеспрямованості, наполегливості, вольових якостей, уміння оцінювати себе, вимогливості до себе, ініціативності, працелюбності.

Постановка навчання й виховання у школі повинна бути такою, щоб талановита дитина мала змогу найповніше розвинути свій талант у навчальному закладі, забезпечити формування особистості, готової до вирішення життєвих завдань.

Адже потреби суспільства до організації навчально – пізнавальної діяльності учнів це:

• формування у учнів само вмінь – навичок самоосвіти, самооцінювання, самовизначення, самоаналізу дій тощо;

• науково – практична підготовка особистості до свідомого професійного самовизначення;

• формування вибіркової, відносно стійкої спрямованості  інтересів і потреб особистості на певний аспект соціальних цінностей;

• формування соціальної компетентності, що характеризуються наявністю формування в учнів соціальної поведінки, яка характеризується  рефлексією особистості на соціум, що продовжує їхню взаємозумовленість:

• ознайомленість з соціальним простором – фундаментальними умовами діяльності та спілкування людей у суспільстві;

• формування навичок пошукової активності;

• виховання відповідальності за морально ціннісний вибір засобів досягнення мети;

• розвиток таких якостей як працездатність і цілеспрямованість.

Перелічені пріоритетні характеристики є стратегічними орієнтирами, що визначають зміст і спрямованість навчально – виховного процесу на забезпечення виконання соціального замовлення на якісну освіту.

Література:

1. Могильна О., Демидова Т. Школа починається з уроку // Завуч -2017-№4 с. 13.

2. Пилипенко В., Коваленко О. Профорієнтаційна робота в навчальному закладі // Завуч - 2016 №5 с 19.

3. Хрустенко С. Психологічна підтримка учнів у процесі профільного навчання // Завуч – 2016 - №5 с . 26

4. Гондюл І. Внутрішній інститут педагога // Директор школи – 2016- №19-20 с. 33

5. Желюк О. Система розвитку обдарованих учнів – основа успішної діяльності навчального закладу // Директор школи – 2016 - № 19-20 с 61.